26 вересня у Палаці Потоцьких зібрали фестиваль Херсонщини

26 вересня в Івано-Франківську на подвір’ї Палацу Потоцьких відбувся фестиваль Херсонщини «Вітер нині південний». Організаторками стали Єлизавета Бабіч та Аліна Стогорнюк.

Ідея з’явилася раптово: Єлизавета хотіла подію, присвячену Херсонщині, і запропонувала Аліні долучитися. «Ми повністю своїми силами протягом чотирьох місяців придумали все, шукали та запрошували людей і планували», — розповідає Аліна Стогорнюк.

За словами організаторок, захід мав показати край не лише через війну, окупацію та обстріли, а через людей, традиції, ремесла, кухню й культуру. «Ми хотіли, щоб Херсон знали не лише як місце, в якому все погано, але і щоб люди мали змогу познайомитися з нашими людьми, майстрами, культурою, з нашою їжею — з усім», — пояснює Аліна. Фестиваль також зібрав херсонців, які зараз живуть у Франківську та інших містах. «Ми дуже вдячні Франківську за те, що він нас прихистив і що ми маємо змогу ось так голосно говорити про наш край на Прикарпатті», — додає вона.

Що було в програмі на подвір’ї палацу?

У програмі були майстер-класи, ярмарок, гастрономічна зона, фотозони, тату, Таро, зона Херсонського державного університету, представлення Новокаховської музичної школи та локація першої допомоги. Окрему увагу відвели спадщині краю. На локації «Люди Степу і Волі» ГО «Громадський центр “Нова генерація”» показала краєвиди Херсона та області. Серед картин — місця, які нині залишаються на тимчасово окупованій території.

Там само відбулася зустріч проєкту «Херсон: спільний голос для відновлення». Говорили про майбутнє Херсонської громади, культурну спадщину, молодь, відновлення та проєкти, які пропонують самі херсонці. Можна було потрапити на воркшоп зі створення кам’яних вишиванок Нової Каховки — техніки різьблення по сирому тиньку, яку у 1950-х роках розробив художник-монументаліст Григорій Довженко.

Серед учасниць — херсонка Анна Стадник. Після виїзду з окупації вона певний час жила на Закарпатті, а близько пів року тому переїхала до Івано-Франківська. Тут навчається на реабілітолога в Херсонському державному університеті. Виготовляє силянки, ґердани, макраме, свічки та інші етнічні вироби. На столі — прикраси, де традиційні мотиви поєднані із сучасним стилем, зокрема силянка з орнаментом Херсонщини. «Я люблю, коли щодня я маю щось українське на собі», — пояснює майстриня. На фестиваль вона потрапила після зустрічі херсонців у Франківську, де вперше познайомилася з організаторами. «Мені здається, це доля», — каже Анна. За її словами, такі зустрічі допомагають знову відчути дім.

Хто привіз на ярмарок свої ремесла?

На ярмарку свої роботи показував Олександр Питько з Херсонщини. У Франківську він живе майже два роки. До повномасштабної війни працював механіком. Пірографією — випалюванням по дереву — почав займатися вже після переїзду. «У мене нема нічого, все залишилось там: майстерня, дерево, станки… Тому я тут купив випалювач та й випалюю», — говорить чоловік. Для робіт використовує випалювач і паяльну лампу, часто бере за основу фотографії. Серед робіт — портрет військового. Це його син, який понад три роки служить у 42-й окремій механізованій бригаді.

Тетяна Озимок виїхала з Херсонщини у 2022 році й зараз живе у Львові. Розписує скляні ялинкові прикраси: квіти, петриківські орнаменти та символи краю; кавун серед них займає особливе місце. До малювання повернулася після переїзду: спершу це був спосіб проживати стрес, згодом — постійне заняття. Під час розмови вона помітила колишніх сусідів із Херсонщини, яких не бачила вже тривалий час.

Олена Подченко родом із Херсона й уже третій рік живе в Івано-Франківську разом із донькою. У Херсоні почала миловаріння; тепер робить мильні квіти, кавуни, мушлі, пляшечки та інші вироби, що нагадують про південь. Виготовляє їх із мильної основи, яку розтоплює, ароматизує та заливає у форми. «Треба знайомити людей з Херсоном, Херсонщиною. Розповідати їм про наше Чорне море, показувати, які у нас добрі, гостинні люди», — каже вона. Для самих херсонців, додає Олена, це можливість зустрітися одне з одним.

На подвір’ї палацу чути розмови людей, які давно не бачили одне одного; між столиками з виробами ручної роботи впізнавали херсонські орнаменти, символи та мотиви степу. Люди зупинялися біля знайомих облич, обіймалися, розмовляли після довгої перерви. Десь неподалік дівчина говорила по телефону з мамою і серед шуму вимовила: «Я серед херсонців».