Давні зразки покутського вбрання дослідниці шукали в родинних скринях, приватних колекціях, музеях і старовинних книгах. У селі Незвисько Городенківської громади відтворили сорочку з місцевим орнаментом, який майже зник із села.
Хто знайшов узор і хто його вишив?
Для мешканки Незвиська Марії Мороз вишивка — спосіб зберегти пам’ять про попередні покоління. У її шафі близько двох десятків вишитих сорочок, серед них і та, яку створила мама.
«Це моя найулюбленіша. Це не я вишивала — це вишивала ще моя мама. У цій сорочці вже проходили наші покоління. І зараз уже внучка моя ходить», — розповідає Марія Мороз.
Пошуки давнього орнаменту привели її до старої книги. Раніше вона бачила в Незвиську традиційні «рукав’янки», але саме такого узору не зустрічала. Відтворити сорочку взялася вишивальниця Марія Матійчук із Космача, яка нині живе в Незвиську. Майстриня працювала на дуже дрібному полотні й намагалася точно повторити кольори та техніки оригіналу. Над річчю працювали кілька місяців; відтворений одяг зупиняє перехожих, які фотографуються з майстринею.
«Хотілося добавити від себе світліших, жовтіших кольорів, але я розуміла, що в кожному регіоні, в кожному районі є свій колір. Це потрібно було на полотні вишивати. Полотно дуже дрібосіньке, дуже клопітка робота», — каже Марія Матійчук.
Чим незвиські сорочки відрізняються від інших?
Незвиські сорочки мають окремий почерк: переважно червоно-жовто-зелена гама, хрестата розшивка між уставкою та рукавом і глибокі пазухи, оздоблені верхоплутом. Щоб дослідити традицію, фахівчині зібрали 37 сорочок із Незвиська. 18 із них знайшли в приватних колекціях і родинних скринях. Вивчали техніки вишивки, матеріали, розміри та деталі; результати опублікували в окремому альбомі.
Оригінальні незвиські сорочки зберігаються, зокрема, в музеях Івано-Франківщини та Львівщини. Серед них є зразки з рідкісними техніками, які сьогодні використовують дедалі рідше. У самому Незвиську автентичних сорочок залишилося небагато, тож місцеві майстрині відтворюють давні зразки власноруч.
«У цій сорочці вже проходили наші покоління. І зараз уже внучка моя ходить», — каже Марія Мороз.







